ПАРТНЕРСТВО УКРАЇНА - НАТО ВЕРСІЯ 2.0

В роботі Форуму брали участь представники уряду, генерального штабу ЗС України, дипломатичного корпусу, штаб-квартири НАТО, депутати Верховної Ради України, вітчизняні та іноземні експерти із США, Великої Британії, Польщі та інших. Цьогорічний Форум був присвячений аналізу відносин України та Альянсу в умовах нестабільної ситуації на міжнародній арені, а також реальних внесків нашої країни до євроатлантичної системи безпеки.  Зокрема, експерти повідомили про перебіг подій в цій сфері та оцінили стан і подальшу перспективу розвитку відносин  в форматі Україна-НАТО, перш за усе, з точки зору можливості майбутнього вступу нашої країни до Альянсу.Відзначалося, що ніколи ще Україна не була так близько і водночас, так далеко від НАТО, як сьогодні. Зокрема, за різними оцінками, до 75% населення готові підтримати вступ країни до НАТО, розглядаючи це в якості гарантії національної безпеки. Проте, серед українських політиків поширена думка про те, що наявність окупованих територій унеможливить вступ України до Альянсу навіть у середньостроковій перспективі. Дійсно, поки що не було прецеденту вступу до НАТО країни, яка б не мала повного контролю над своїми кордонами або ж не була здатною захистити себе і зробити внесок у колективну оборону союзників. Однак, це зовсім не означає, що за умови виконання вимог Вашингтонського договору 1949 р Україна  не матиме можливості вступити до НАТО. Втім, таке рішення вимагатиме від усіх країн-членів Альянсу неупередженого підходу та прийняття деяких застережень. То ж, не можна виключати, що Україна стане членом НАТО ще до того, як вона повністю відновить контроль над кордоном з РФ.На Форумі йшлося про участь українських підрозділів  та кораблів у миротворчих операціях за кордоном під егідою ООН і НАТО. Також обговорювалося коло питань, повязаних зі співробітництвом України і НАТО, зміною безпекового середовища: реформування Збройних Сил України, гібридна війна, Україна в трансатлантичних відносинах, шляхи посилення співпраці України і НАТО тощо.Важливо зазначити, що обговорювалися не лише питання про допомогу НАТО Україні, але й також зацікавленість самого Альянсу в Україні. Активно  дискутувалося також питання зміцнення українського війська, необхідність забезпечення його сумісності з військами НАТО тощо.  Адже сильна українська армія, яка вже сьогодні фактично зупинила агресора і боронить на своїй території західну демократію, фактично може розглядатись НАТО в якості  більш привабливого партнера-гаранта. Не є таємницею, що керівництво НАТО об’єктивно  зацікавлене в посиленні боєздатності  ЗСУ на усіх ланках, добре розуміючи, що саме українські вояки  сьогодні виконують ту роботу, яку  у випадку негативного розвитку подій змушені були б робити  війська країн-членів  альянсу, але із ще більш значними витратами власних ресурсів. То що ж  Україна може запропонувати НАТО?  На думку експертів Інституту світової політики, Україну можна розглядати не лише в якості  реципієнта (отримувача) допомоги від НАТО, але й значного контрибутора (вкладника) у регіональну безпеку. Інша річ, що в умовах війни Україна поки що більше сама потребує допомоги від НАТО, ніж надає, проте, перше зовсім не виключає другого. Відповідаючи на критичні закиди певних євроскептиків на адресу України, що вона ніби-то сама перетворюється на носія загроз, не здатного зробити належний внесок у євроатлантичну безпеку, зазначимо, що вклад самої України в євроатлантичну безпеку більш, ніж очевидний. Від самого початку двостороннього співробітництва у 1990-х роках вона  показала себе в якості надійного партнера, що неодноразово довів свою відданість цінностям і стандартам НАТО через участь у спільних військових операціях, антитерористичних місіях та реформування сектору безпеки. Україна переконливо демонструє свою прихильність принципам трансатлантичної безпеки, українські військові є учасниками цілої низки миротворчих місій та операцій під егідою НАТО. Зокрема, українські вояки брали участь у миротворчій місії в Косово (KFOR), місії ISAF в Афганістані та тренувальній місії в Іраку. Кораблі ВМС України були активними учасниками міжнародних антипіратських та антитерористичних операцій "Океанський щит" біля берегів Сомалі та для боротьби з тероризмом в рамках операції "Активні зусилля" в Середземному морі.  Україна – перша і поки що єдина країна, що не є членом Альянсу, яка тим не менше надає підрозділи власних Збройних Сил для участі в Силах реагування НАТО (NRF). Також Україна надавала НАТО унікальні послуги в сфері повітряних грузових перевезень для забезпечення операцій НАТО в Афганістані, а також брала активну участь у спільних навчаннях з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій. Навіть зараз, незважаючи на війну, Україна  продовжує участь у миротворчих операціях під егідою  ООН і НАТО.Відзначалося, що війна на сході України згуртувала громадськість та державні структури щодо більш глибокої інтеграції в структури НАТО та перетворила країну на потужного військового партнера з унікальним досвідом участі у гібридній війні, здобутим важкою ціною. Західні експерти самі визнають: Україна у 2014-2015 роках переконливо довелаза усьому світу,  що здатна не лише захистити себе, але набула неабиякого унікального досвіду ведення  бойових дій в умовах гібридної війни з переважаючим супротивником в особі Росії. А відтак, Україна може поділитися цими знаннями зі своїми стратегічними партнерами. До того ж, саме зараз там існує дуже високий попит на такий досвід, оскільки це має неабияке значення для підвищення обороноздатності Альянсу.Мовою економіки, це своєрідна якісно нова і дуже коштовна додана вартість України для Альянсу, яка доповнює вже відомі переваги (унікальне геостратегічне розташування, високі витрати на оборону та економічний потенціал). Зазначена додана вартість включає наступні важливі складові:• Досвід участі в гібридній війні, з елементами традиційної, асиметричної, інформаційної та кібер-війни. Цей унікальний досвід України може бути використаний у розробці стратегій для захисту потенційних обєктів як всередині Альянсу, так і в регіоні в цілому. Відкриття в Україні Центру вивчення гібридної війни дозволило б більш ретельно досліджувати нинішній конфлікт і розробляти стратегії запобігання аналогічних ситуацій.• Контрпропаганда. Значна частина успіху російського просування в Криму та східній Україні належить інформаційним технологіям, що спрямовані на формування підтримки серед місцевого населення напередодні та під час конфлікту. Відверта дезінформація з боку ЗМІ     РФ та аффільованих з ними структур, полегшує противнику вербування прихильників не тільки в конфліктних районах, а й серед громадян західних країн. Іншим аспектом успіху Росії в інформаційній війні можна вважати недоліки культурної та мовної політики  самого українського уряду щодо своїх громадян, що залишились на окупованих територіях. І тут наявний досвід реагування українських ЗМІ, громадянського суспільства і деякою мірою також уряду на масовану і нахабну російську пропаганду допоможе забезпечити готовність структур НАТО, таких як Центр стратегічних комунікацій, до аналогічних випадків інформаційної війни.• Швидка військова модернізація і вплив стійкості суспільства. Україна за короткий проміжок часу реформувала свої застарілі збройні сили в мобільні та краще обладнані військові зєднання, які більш здатні відповідати на нові загрози. Процесу модернізації неабиякою мірою сприяла активна участь громадських активістів. Фінансова допомога від діаспори та пожертви від українців у себе вдома, взаємодія між бізнесом і суспільством у сфері підтримки збройних сил,  стійкість  українського  війська  і   волонтерів  можуть  слугувати  прикладом  швидкого реагування на кризу. Цей досвід може бути корисним для членів Альянсу, що межують з Росією.•   Можливості   розвідки   на   східному   кордоні   та   в   Чорноморському   регіоні. Геополітичне положення й особливі відносини з сусідами дозволяють Україні краще розуміти безпекову динаміку в регіоні Чорного моря. У той час як взаємодія в сфері цивільного контролю над сектором розвідки між НАТО та Україною почалась ще у 2006 році, нинішній конфлікт надає імпульс для переходу на новий рівень співпраці.                              t• Енергетична безпека. Україна залишається стратегічним партнером Альянсу у сфері енергетичної безпеки Європи. Хоча ціни на нафту і газ зменшуються, а Європа взяла курс на поновлювані джерела енергії, природні ресурси будуть, як і раніше, відігравати важливу роль в коротко-  і  середньостроковій  перспективі.   У  світлі   невизначеності  щодо  альтернативних маршрутів доставки енергоносіїв з Росії, стабільна і надійна газотранспортна система України має бути невідємною складовою європейської архітектури енергетичної безпеки.Як зазначив Петро Лунак, представник Штаб-квартири НАТО, критична важливість українського досвіду з економічної та політичної точки зору полягає ще й у тому, що саме у 2016 р НАТО починає реалізацію нещодавно прийнятої Альянсом стратегії з протидії гібридній війніЗахід має стати майданчиком для розробки пропозиції та рекомендацій щодо українського порядку денного на Саміті НАТО, проведення якого заплановано у Варшаві в липні 2016 року. Там буде розглянуто нові виклики для безпеки зі Сходу та Півдня. На думку учасників Форуму, Захід за великим рахунком має запросити Україну для участі в  Саміті  та зхапропонувати нашій країні щось реальне, адже  очікування українського суспільства та його сподівання цього варті. Наприклад, це може бути створення спеціальної комісії, яка б опікувалась виключно відносинами з Україною. Однією з проблем, що потребують вирішення, є необхідність більш повного інформування громадян країн-членів НАТО і Заходу в цілому стосовно того, що насправді відбувається в Україні. На жаль, поки що розуміння цього в пересічних громадян за кордоном значною мірою формується не завдяки українським джерелам, а через призму свідомо викривленої російською пропагандою картини світу. Звідси, як вважають експерти, існує значна строкатість в оцінках громадянами західних країн українських подій і навіть асоціацій самої України. Наша наполегливість щодо перспективи членства в НАТО іноді викликає роздратування певних політиків на Заході(!). Відповідно, нам демонструється така собі «втома» Заходу, що  викликана ніби-то нерозумінням того, що насправді відбувається в Україні. Хоча насправді це слід віднести до наслідків руйнівної дії російської пропагандистської машини. Адже це саме Кремль намагається будь-якою ціною вирватися з міжнародної ізоляції.  Проте, у нас немає іншого вибору, ніж шукати підтримки саме у НАТО. Тому слід активніше протистояти інформаційним атакам Кремля, в т.ч. за межами України, адже московські пропагандисти діють у глобальному масштабі з наміром впливати на свідомість громадян західних країн. Слід відзначити, що зволікання структур НАТО та США з наданням конкретної допомоги Україні у вигляді летальної зброї критикували навіть західні експерти. Зокрема, колишній працівник держдепартаменту США, а нині  старший директор з питань прав та свобод людини Інституту МаккейнаДевід Крамер  прямо зазначив, що «Путін користується нашими (американськими) помилками і продовжує свою агресію» . За його словами, США, як один з гарантів Будапештського меморандуму, зробили занадто мало для України, яку разом з іншими гарантами фактично «зрадили та кинули напризволяще». Так, були офіційні заяви, санкції тощо... Та ось реально зроблено було дуже мало, адже не можна зупинити агресора одними заявами! Отже, нерішучість Заходу діє на користь агресора, зацікавленого в дискредитації демократичного та євроатлантичного вибору України.На думку Д.Крамера, офіційний Вашингтон  даремно повідомив Путіна про те, чого саме Америка не буде діяти у звязку з агресією РФ проти України. Дипломати так не роблять-хай би собі  Кремль гадав, що буде робити Америка, а що ні... А коли Обама  сам повідомив агресору про це,  той просто продовжив агресію. І так, на жаль, відбувалося кожного разу, після захоплення Криму, після Іловайска, після Дебальцевого… Нерішучість Заходу агресор розглядає, як слабкість і діє відповідно. Коли цьому буде покладено край?Американський експерт визнав, що Україна намагається виконати всі умови та власні зобов’язання у відповідності до Мінських угод, проте, не все від неї залежить. В той же час, Москва та її маріонетки на Донбасі нічого не роблять в цьому плані і Захід реагує на це з дивним спокоєм. Тієї ж думки був  британський експерт Саймон Джеймс Томас з Оксфордського Інституту державного управління. Він вважає, що підступній тактиці зухвалого агресора Україна і НАТО мають протиставити скоординовану тактику протидії, особливо в інформаційному просторі. На його думку, ані Україні, ані Заходу не слід боятися Путіна, бо він ніякий не герой, а злодій, який має сидіти у в’язниці. І що Росії рано чи пізно все ж таки доведеться повертати вкрадене та платити репарації за рахунками. Цивілізований світ має примусити Кремль до миру і для цього існують необхідні важелі впливу. Адже  за великим рахунком, нема чого боятися. Тому що, за словами британського експерта, путінська Росія нині не є потужною світовою державою, якою вона намагається виглядати. За економічним потенціалом РФ дорівнює німецькій федеральній землі Баварія або американському штату Каліфорнія і не більше того. Для неї притаманна економічна стагнація, тотальна корупція, брак сучасних технологій та критична залежність від експорту нафти та сировини. На думку адмірала І.Кабаненка, у відносинах з Альянсом потрібні нові підходи, Україні слід на усіх рівнях говорити про реальний стан справ в зоні АТО, про агресію РФ, про свій європейський вибір та намагання Росії цьому завадити. Адже саме це стало головною причиною війни РФ проти нашої країни. Війни, а не конфлікту на Донбасі, як це подає кремлівська пропаганда. На жаль, це брехливе визначення все ще вживається на досить високому рівні,  навіть в НАТО, що навряд чи потребує коментарів. Україна має реагувати на агресію у формі гібридної війни комбіновано, вживаючи soft and hard power,  тобто, дипломатичні кроки і жорсткі силові заходи. Ми маємо активно боротися за відновлення та очищення інформаційного простору України, особливо на тимчасово захоплених територіях, активно протидіяти ворожій пропаганді на усіх рівнях з використанням усіх наявних можливостей з метою недопущення створення нею вигідної агресору паралельної реальності і впливу на свідомість українських громадян. Важливим побажанням з боку військових було більш ефективне використання на користь проведення реформ в ЗСУ офіцерів, що пройшли відповідний вишкіл в структурах НАТО, мають відповідний досвід, знання та прогресивний світогляд. Їх корисно було б призначати на ключові посади, де набутий за кордоном досвід та спеціальні знання користуються попитом і дозволяють прискорити якісне проведення реформ. Сьогодні таких офіцерів вже кількасот і це значний потенціал. До того ж, певна кількість офіцерів продовжує навчання або стажування в США або НАТО.У підсумковій частині Форуму зазначалося,що Україна має демонструвати НАТО фактичне підвищення боєздатності власних Збройних Сил, їх сучасність, відповідність стандартам НАТО та здатність дати відсіч агресорові. Поряд з цим, слід активніше задіяти вже наявні можливості, що надає співробітництво з Альянсом, наприклад, трастові фонди. Все це дозволить вирішити багато дуже актуальних для ЗСУ питань, а крім того, сприятиме суттєвому покращенню іміджу України в НАТО.
Володимир Заблоцький