АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ РОЗВИТКУ ОВТ ВМС УКРАЇНИ

За повідомленнями доповідачів, що репрезентували на конференції власне ЦНДІ, ВМСУ, спеціалізовані проектні організації, підприємства суднобудівної галузі тощо, Україна має досить потужний потенціал в кораблебудуванні, машинобудуванні, у сфері аерокосмічного моніторингу в задачах забезпечення територіальних вод та берегової лінії, розробки та виробництва широкого спектру морських РЛС різного призначення, корабельних ГАС, перш за усе, з пошуку морських диверсантів (тривають випробування головного зразка) тощо.

Позитивно оцінюються і вітчизняні розробки в галузі морської робототехніки. Зокрема, представник Національного університету кораблебудування ім. Адмірала С.Макарова (м. Миколаїв) доповів про досвід ефективного використання дистанційно керованих підводних апаратів в зоні проведення АТО, зокрема, в секторі «М». Дуже цікавими були доповіді представників НДЦ ЗСУ «Державний океанаріум» (м. Одеса) стосовно вимог та граничних умов цифрового моделювання гідродинаміки підводної техніки, концепції моніторингу підводної обстановки на морському шельфі тощо.В той же час, потенційну загрозу Україні з морських напрямків не можна зводити лише до загрози висадки противником морських десантів в Одеській та Херсонській областях (це припустимо лише у випадку відкритої масштабної війни) або диверсійних дій на Азовському морі. Слід зважати також на загрози мінування та морської блокади, адже в умовах гібридної війни остання є одним із засобів руйнівного впливу агресора на економіку України.

Відповідно до загроз слід визначати сили і засоби, якими слід забезпечити ВМСУ, навіть в умовах фінансових обмежень, для протидії цим загрозам. Тому, незважаючи на мінну загрозу, на конференції чомусь майже не згадували про необхідність відновлення мінно-тральних сил. За виключенням планів будівництва у 2016 році десантно-штурмових катерів типу «Кентавр» не згадувалося і про інші засоби доставки та висадки сил морської піхоти.До актуальних питань, що потребують вирішення, доповідачі віднесли необхідність створення корабельного ЗРК, забезпечення ВМСУ мінним, торпедним та артилерійським боєзапасом. Існують проблеми з використанням навіть існуючого боєзапасу, особливо морських мін і торпед. Зокрема, для торпед 53-65К немає лінії з їх підготовки, електроторпеди вимагають заміни акумуляторних батарей, проте вони вироблялися на Луганському заводі, обладнання якого ще у 2014 році було повністю демонтовано та вивезено окупантами до Челябінська. Також актуальним визнано необхідність створення Інформаційного центру ВМСУ, де має накопичуватися та аналізуватися інформація про надводну, повітряну та підводну обстановку в зоні відповідальності. З огляду на поповнення ЧФ РФ вже двома новими ПЧ пр.636, що мають на озброєнні крилаті ракети великої дальності дії, заслуговує на увагу доповідь представника факультету ВМС Одеської національної морської академії (м. Одеса) щодо шляхів подолання проблеми ударної та протичовнової компоненти ВМСУ. Доповідь була цікавою, конкретною і змістовною, оскільки одразу ж викликала живу дискусію Так, якщо до цього про відродження підводного флоту говорилося переважно в контексті розвитку надмалих ПЧ, здатних вирішувати лише завдання оборонного характеру поблизу власних баз, доповідач, в минулому командир ПЧ, нагадав, що найкращим засобом протичовнової оборони є саме ПЧ з відповідним озброєнням. Тому, на його погляд, треба вжити заходів з відродження українського підводного флоту шляхом закупівлі або оренди ПЧ за кордоном, зокрема, в Туреччині. На жаль, багато років поспіль фінансування розвитку ВМСУ здійснювалося за залишковим принципом, що призвело їх до фактичного зубожіння: незважаючи на наявність відповідного наукового та промислового потенціалу, нові кораблі для потреб ВМСУ не замовлялися і не будувалися, а перспективні види морських озброєнь навіть не розроблялися. Варто нагадати, що внаслідок анексії Криму ВМСУ втратили усі не чисельні сучасні кораблі. Найбільш болючою стала втрата ударних, протичовнових, мінно-тральних, десантних кораблів, та єдиного ПЧ, які в комплексі становили потенціал ВМСУ і визначали їх боєздатність. Отже, реальна загроза з морського напрямку в умовах гібридної війни з РФ вимагає прийняття відповідного політичного рішення про негайне відновлення ВМСУ, переформування їх за стандартами НАТО та оснащення сучасними видами озброєння і техніки.Дискусія навколо актуальних питань мала на меті визначити, яким чином відродити боєздатність ВМСУ. Перш за усе, важливо відтворити ударну компоненту, яка сьогодні фактично відсутня, бо єдиний ракетний катер «Прилуки» через брак ракет бойового значення не має. В цьому плані доцільно добудувати головний корвет «Володимир Великий» та розгорнути будівництво ракетних катерів (РКА) типу «Лань». Щоправда, на це піде щонайменше 3-5 років з урахуванням необхідності розробки робочого проекту РКА та розробки вітчизняного протикорабельного ракетного комплексу «Нептун». Це потребує як належного фінансування, так і часу, тоді як агресор вже зараз намагається дестабілізувати Україну з морського напрямку. Це і мінування підходів до Маріуполя, і висадка ДРГ і, нарешті, підозріла активність його сил в українській виключній економічній зоні на Чорному морі, незаконне переміщення газодобувних платформ тощо.В якості варіанту швидкого відродження ударної компоненти пропонується вивчити питання можливості оренди або ж лізингу в Туреччині 2-3 сучасних ракетних катерів та одного або двох підводних човнів (ПЧ) пр.209. Планами розвитку ВМС Туреччини передбачається поступово замінити усі наявні ракетні катери на нові корвети типу «MILGEM», а ПЧ пр.209/1250 – на більш сучасні пр.209/1400 та пр.214. Загалом ВМС Туреччини мають нині 14 ПЧ, побудованих в країні за німецькою ліцензією або ж придбаних в Німеччині з 1976 по 2007 роки. Останні 4 ПЧ відносяться до нової модифікації пр. 209T2/1400. У 2011 році укладено контракт на будівництво для ВМС 6 ПЧ нового проекту 214. Конструктивною особливістю останніх є наявність енергетичної установки, що незалежна від наявності повітря (AIP). Проте, відносно застарілі ПЧ пр.209/1200 мають поступово виводитись до резерву з можливістю продажу іноземному замовнику. З огляду на зазначене, пропонується скористатися нагодою і вивчити питання можливості оренди або ж лізингу Україною певної кількості зазначених кораблів. Адже прецеденти такої практики існують. Ще у 90-х роках Індія орендувала у РФ атомний підводний човен, а Польща – ракетний есмінець, тоді як на початку 2000-х років ОАЕ орендували у Нідерландів навіть два сучасних фрегати навіть разом з екіпажами. Більш того, виходячи з позитивної практики наближення України до НАТО шляхом створення спільних військових підрозділів (УкрЛитПолбриг), доцільно вивчити питання щодо можливості створення такого українсько-турецького військово-морського підрозділу. Це може бути спільний дивізіон або ж бригада у складі двох дивізіонів, по одному від кожної країни. Вважається, що отримання ВМСУ підводних човнів буде ефективною асиметричною відповіддю на агресію РФ. До того ж, Україна отримає доступ до сучасних підводних озброєнь західного виробництва та можливість підготовки власних кадрів фахівців-підводників. До того ж, Туреччина з початку 2000-х років намагається експортувати ПЧ власного будівництва, створених за передовими німецькими проектами та технологіями. Отже, як відзначалося на конференції, теоретично таке рішення дозволить ВМСУ поступово перейти на більш сучасні проекти ПЧ. Відтак, в даний час навіть тимчасове користування ВМСУ підводними човнами пр.209/1200 з високими ТТХ та майже непомітних для ворожих засобів протичовнової оборони може суттєво змінити конфігурацію протистояння на морі на нашу користь. Адже тоді ми зможемо протидіяти новітнім російським підводним човнам пр. 636 з крилатими ракетами «Калібр» навіть поблизу місця їхнього базування. До того ж, як свідчить світовий досвід, сам факт наявності у складі ВМСУ навіть відносно сучасних ПЧ буде сильним морально-психологічним фактором впливу на агресора, адже змусить його тримати сили ПЧО в постійній напрузі в усій акваторії Чорного моря. Що ж стосується можливостей використання підводних човнів саме за умов базування у досить мілководній Південно-Західній частині Чорного моря, слід зауважити наступне. Так, певні гідрографічні обмеження тут безумовно існують. Проте, успішний практичний досвід застосування турецькими ВМС своїх ПЧ пр. 209 під час спільних навчань «Sea Breeze» та «Cooperative Partner» саме в цьому районі моря переконливо свідчить на їхню користь. Малопомітні та добре озброєні, вони щоразу значно ускладнювали командирам кораблів вирішення завдань з протичовнового пошуку навіть в заздалегідь визначених квадратах. Вартий уваги і досвід Польщі, яка в умовах мілководної Балтики постійно зберігає у складі власних ВМС підводні човни. Так, після списання застарілих ПЧ радянського пр.641, на певний перехідний період, Польща у 2002 р придбала в Норвегії 4 відносно застарілих ПЧ німецького пр.207, що були в користуванні, але все ще є ефективними. Це сприяло переходу на стандарти НАТО і збереженню цінних кадрів фахівців-підводників.На думку учасників конференції, оренда або лізинг Україною навіть 1-2 ПЧ пр.209/1200 чи навіть більш сучасного типу 209/1400 (вони також пропонуються Туреччиною на експорт) з правом наступного викупу – це цілком реальний крок швидкого підвищення ударного та протичовнового потенціалу ВМСУ, який доцільно розглянути на самому високому рівні. До того ж, такому рішенню об’єктивно сприяє і зовнішньополітична обстановка, адже Туреччина змушена протистояти агресивним діям РФ біля власних кордонів. Цілком ймовірно, що такий крок буде підтримано і по лінії НАТО, адже там добре розуміють, що наявність кількох ПЧ у складі ВМСУ, між іншим, означатиме потужний засіб стримування агресора в Чорному морі.На таких самих засадах доцільно розглянути також питання можливої оренди в Туреччині 2-3-х ракетних катерів, які дозволять тимчасово, до завершення будівництва вітчизняних РКА типу «Лань», мати ударну компоненту, здатну вражати морські цілі противника на великих відстанях.Для відновлення мінно-тральної компоненти тимчасово слід обмежитися придбанням за кордоном тральщиків, що були в користуванні, а при наявності фінансування – створити відповідне СП з іноземним партнером (наприклад, з Польщею) на території України за офсетною схемою.Слід згадати також одну важливу деталь. Дуже неоднозначними виявилися діючі вимоги ДПС України до розробки проектів прикордонних кораблів за спрощеними цивільними правилами. У випадку війни це позбавляє ВМСУ можливості використання таких кораблів для виконання бойових завдань. Вони не мають відповідних засобів спостереження, ураження та зв’язку, а у випадку пошкодження мають нижчі, у порівнянні з нормальними бойовими кораблями, стандарти бойової живучості. Адже приклад застосування ПСКР на Азовському морі свідчить саме про це – прикордонні кораблі мають створюватися за стандартами ВМСУ і нести відповідне озброєння і це має закладатися в проекти вже на стадії ТТЗ.В цілому конференція висвітлила низку проблемних питань, що потребують вирішення, адже безпека нашої держави з морського напрямку має бути забезпечена належним чином.
Володимир Заблоцький